Війна зробила міжнародну допомогу для Україна не «додатковим ресурсом», а одним із ключових чинників виживання економіки, підтримки людей і відновлення критичних систем.

Водночас масштаби руйнувань і потреб у відбудові такі, що питання контролюта аудиту стають не технічними — а стратегічними. Оновлена оцінка потреб відновлення (RDNA5) фіксує: прямі збитки вже перевищили 195 млрд доларів США, а серед найбільш постраждалих секторів названо житло, транспорт і енергетику.

Потреби на відновлення та відбудову за десятирічним горизонтом оцінені майже у 588 млрд доларів США. Це вимір, у якому будь-яка помилка в управлінні коштами перетворюється на конкретні наслідки: незбудований міст, невідновлена підстанція, затримані виплати людям, які втратили домівки.

Тому моя позиція проста: аудит міжнародної допомоги — це про результат для громадян і довіру партнерів, а не про формальності. Коли правила зрозумілі, дані доступні, а відповідальність розподілена між інституціями — у суспільства менше простору для підозр, а у ворога — для дезінформаційних кампаній на темі «все вкрали». Коли ж контроль слабкий або непрозорий — підривається і внутрішня довіра, і готовність донорів підтримувати нас довгостроково.

Сьогодні міжнародна підтримка України працює не лише через окремі гранти чи гуманітарні програми, а через великі багаторічні інструменти, де гроші пов’язані з реформами, прозорістю та звітністю. Один із ключових прикладів — механізм Ukraine Facility від Європейський Союз (ЄС): програма розрахована на підтримку до 50 млрд євро у 2024–2027 роках, а доступ до фінансування прив’язаний до виконання плану реформ та інвестицій.

Важливо, що логіка цього інструмента — регулярна верифікація та умовність. Європейська комісія прямо зазначає: виплати відбуваються поквартально після перевірки виконання умов, а для захисту фінансових інтересів ЄС передбачені механізми протидії шахрайству, корупції та конфлікту інтересів, включно з роботою спеціальної Аудиторської ради.

Це не «недовіра за замовчуванням». Це стандарт будь-якого великого публічного фінансування у Європі: довіра підкріплюється процедурами. До кінця 2025 року, за даними Єврокомісії, за цим механізмом уже було перераховано десятки мільярдів євро.

Коли країна живе у режимі війни, головна спокуса — «прискорити все». Але у публічних фінансах швидкість без правил майже завжди означає ризики. Найтиповіші точки вразливості в процесах міжнародної допомоги — це:

по-перше, проєктний хаос та дублювання (коли різні донори або різні рівні влади фінансують схожі задачі без спільної картини потреб);
по-друге, закупівлі та виконання робіт у стресових умовах, де зростають корупційні ризики, а ланцюги постачання складніші;
по-третє, розрив між витратою коштів і результатом (коли звітують «про гроші», а не про те, що реально змінюється для людей, інфраструктури та економіки).

Ці ризики не є унікальними українськими — їх описують і міжнародні огляди. Зокрема, ОЕСР у матеріалах про публічні закупівлі для післявоєнної відбудови наголошує на поєднанні високих корупційних ризиків та адміністративних труднощів і підкреслює потребу зміцнювати інституційні основи та прозорість.

Тут важлива коректність: контроль не означає «параліч рішень». Він означає керування ризиками — і саме цього зараз очікують партнери. Показово, що перший звіт Аудиторської ради Ukraine Facility (представлений наприкінці 2025 року) серед пріоритетів називає прозорість у використанні коштів, посилення ролі аудиту та інтегроване управління ризиками (щоб ризики шахрайства й помилок були частиною управлінських процесів, а не «додатком» у документах).

Я наполягаю на простому критерії: контроль має бути «на землі». Не в абстрактних формулюваннях, а в тому, чи отримує громада результат.

RDNA5 прямо вказує, що серед найбільш постраждалих сфер — енергетика й транспорт, а масштаби пошкоджень продовжують зростати.  Це означає, що значна частина міжнародної допомоги так чи інакше піде на відновлення енергопостачання, логістики, мостів, доріг, житла та соціальної інфраструктури — тобто на те, що визначає щоденну безпеку та доступ до послуг.

Щоб контроль був практичним, потрібні не додаткові «паперові звіти», а цифрові інструменти та відкриті дані, які зшивають весь життєвий цикл проєкту: від фіксації пошкодження до закупівлі й введення об’єкта в експлуатацію. Саме так задумана система DREAM: її публічна логіка — зібрати дані в режимі онлайн, підтримати прозорість та забезпечити «цифровий маршрут» для проєктів відбудови; у комунікаційних матеріалах прямо зазначено інтеграцію з наявними реєстрами та сервісами, включно з Prozorro та Spending.gov.ua.

Коли дані стають доступними — це змінює саму природу контролю: громади бачать, що відбувається з проєктом, партнери бачать ланцюг «кошти → закупівлі → виконання → результат», а державні органи можуть будувати аудит не «постфактум», а як постійну систему запобігання порушенням.

Верховна Рада України конституційно має повноваження здійснювати парламентський контроль у межах, визначених Основним Законом і законом.  Конституційний Суд України у своїх узагальненнях підкреслює: парламентський контроль можливий лише за безпосередньої участі народних депутатів, тобто це не «функція десь у системі», а реальна відповідальність парламенту і кожного депутата.

У темі міжнародної допомоги парламентський контроль, на моє переконання, має триматися на трьох принципах.

Перше — прозорі правила звітності уряду. Якщо виділяються кошти на відбудову енергетики, логістики чи соціальних програм (зокрема для ВПО, ветеранів, людей з інвалідністю), парламент має отримувати зрозумілу картину: що профінансовано, які ризики виявлено, які запобіжники діють і який статус виконання. Це саме той «місток», який робить контроль не каральним, а управлінським.

Друге — підтримка інституцій аудиту та фінансового контролю, а не створення паралельних структур «під кожен проєкт». Законодавство визначає, що державний зовнішній фінансовий контроль (аудит) здійснюється Рахункова палата через фінансовий аудит, аудит ефективності та аудит відповідності, а також інші контрольні заходи. Важливо, що сама Рахункова палата публічно повідомляла про розширення мандату, яке включає й аудит коштів міжнародної допомоги — це критично для системного підходу до донорського фінансування.

Третє — контроль закупівель і конфлікту інтересів «на вході», а не лише переслідування порушень «на виході». У цій логіці ключову роль відіграє Держаудитслужба: її статут визначає, що вона діє на основі Конституції та законів України, а також має інструменти перевірок у сфері закупівель.

Окремо уряд наголошував, що Держаудитслужба має посилювати контроль закупівель, які здійснюються за кошти Ukraine Facility, і комунікувати з європейськими партнерами щодо виявлених порушень.

У парламенті я бачу завдання не в тому, щоб «перебрати на себе» функції аудитора, а в тому, щоб забезпечити євроінтеграційний пакет рішень у сфері фінансового контролю, підтримати спроможність аудиту на центральному й місцевому рівнях та зробити відкриті дані стандартом відбудови.

Європейський підхід до публічних коштів побудований на розподілі ролей і взаємному підсиленні контролю.

По-перше, над виконанням умов Ukraine Facility працює система, де Аудиторська рада Ukraine Facility допомагає оцінювати ефективність систем управління й контролю, а Україна має взаємодіяти та надавати дані. Це не декларація: аналітика громадського сектору підкреслює, що Аудиторська рада виявляє системні проблеми, готує рекомендації, а українська сторона зобов’язана на них письмово реагувати — із планом виконання або обґрунтуванням.

По-друге, боротьба з порушеннями та шахрайством у ЄС має свої інституції. Європейське бюро боротьби з шахрайством (OLAF) визначає свою місію як виявлення, розслідування та припинення шахрайського використання коштів ЄС.  Європейська рахункова палата є незалежним зовнішнім аудитором фінансів ЄС і підзвітно інформує про те, як витрачаються кошти.  А Європейська прокуратура має мандат розслідувати та переслідувати кримінальні правопорушення проти фінансових інтересів ЄС.

По-третє, важливо, що у механізмах підтримки України закладений демократичний вимір контролю. Єврокомісія вказує на регулярний діалог щодо Ukraine Facility із Європейський парламент щонайменше раз на чотири місяці.  Це означає: контроль — не лише про бухгалтерію, а й про демократичну підзвітність.

Саме тому для майбутнього членства України важливо не просто «отримати кошти», а довести зрілість системи: управління ризиками, доброчесність закупівель, якість аудиту, відкриті дані та дієві внутрішні запобіжники.

Міжнародна допомога — це довгий контракт довіри між Україною, партнерами та нашими громадами. І зараз довіра тримається не на гаслах, а на трьох опорах: відкриті дані, сильні інституції аудиту і працюючий парламентський контроль.

Якщо говорити максимально практично :

  • проєкти відбудови (дороги, мости, енергетика, житло, соціальні об’єкти) повинні мати публічну «траєкторію» від потреби до результату через цифрові системи;
  • закупівлі мають бути прозорими й контрольованими, а аудит — не разовим, а системним;
  • ризики шахрайства, корупції та конфлікту інтересів мають бути частиною управління, а не післямовою;
  • звітність має показувати не лише витрати, а й ефект для людей: тепло й світло в домівках, відновлені маршрути, доступ до послуг, підтримка ВПО та ветеранів;
  • парламент має регулярно «перевіряти реальність» урядових звітів, зберігаючи баланс між швидкістю відновлення та якістю контролю.

Мій меседж для громадян спокійний і конкретний: контроль міжнародної допомоги — це не про недовіру, а про захист вашого інтересу. Коли контроль працює, відбудова стає передбачуваною, партнери — більш відкритими до підтримки, а дезінформація — менш переконливою. І це — частина нашої дороги до європейських стандартів управління.