Уряд нарешті встановив чіткий маршрут для «нічийних» відходів: повідомити, оглянути, облікувати, шукати власника, дослідити забруднення і прибрати. Але головне питання починається там, де закінчується схема: хто заплатить, якщо забруднювача не знайдуть, а місцевий бюджет уже фінансує оборону, укриття, воду й відновлення?
Головна зміна: постанова Кабінету Міністрів №903 від 1 липня 2026 року замінила порядок 1998 року і перевела проблему з режиму розмитої відповідальності у формалізовану процедуру. У межах населених пунктів відповідатимуть органи місцевого самоврядування, за їх межами — місцеві органи виконавчої влади.
Не просто сміття, а доказ
Стихійне звалище на узбіччі, купа промислових залишків у балці, невідомі бочки біля водойми чи будівельні відходи на покинутій ділянці — для громади це вже не лише питання благоустрою. Це потенційне забруднення ґрунту, підземних і поверхневих вод, ризик для повітря та здоров’я людей. А ще — необхідність зафіксувати обставини так, щоб встановленого згодом порушника можна було притягнути до відповідальності й вимагати від нього компенсації витрат.
Саме тому новий порядок передбачає не лише акт огляду. За потреби можуть відбиратися проби відходів, води й ґрунту, проводитися інструментально-лабораторні дослідження та вимірювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. До встановлення утворювача або власника відходів можуть залучатися територіальні органи Державної екологічної інспекції та Національної поліції.
Це важлива зміна філософії: територію потрібно не просто очистити, а пройти ланцюг доказування — від місця і складу відходів до шкоди, винної особи та вартості відновлення довкілля.
Як має рухатися справа
Від сигналу до очищення території
1До 24 годин. Власник або користувач землі повідомляє про знайдені відходи.
2Огляд і акт. Уповноважений орган фіксує місце, обсяг, видимі властивості та можливий вплив відходів.
3Пошук власника. До встановлення утворювача можуть залучатися екоінспекція та поліція.
4Лабораторія. За потреби досліджуються відходи, вода, ґрунт і забруднення повітря.
5До двох місяців. Орган забезпечує заходи зі збирання, перевезення та/або оброблення відходів.
6Фінал. Якщо порушника встановлено — вимога про відповідальність і відшкодування; якщо ні — рахунок переходить державному або місцевому бюджету.
Слабке місце — не строки, а гроші
Процедура виглядає логічно, доки забруднювача можна швидко ідентифікувати. Але незаконні відходи часто залишають уночі, без документів і свідків, на територіях без камер. У такому випадку стаття 12 Закону «Про управління відходами» прямо переводить передачу відходів оператору та усунення негативних наслідків на державний або місцевий бюджет.
Тут урядові матеріали відкривають незручну суперечність. У доопрацьованій пояснювальній записці 2025 року зазначалося, що реалізація акта не потребуватиме додаткових видатків і здійснюватиметься в межах уже запланованих бюджетних програм. Водночас фінансово-економічний додаток оцінював щорічні видатки місцевих бюджетів на огляди, облік, відбір проб, лабораторні дослідження, вимірювання та встановлення власника приблизно у 1,232 млрд грн. Окремо були наведені розрахункові видатки державних програм на усунення наслідків і контроль.
Ці цифри не можна автоматично називати новими бюджетними призначеннями на 2026 рік: розрахунки стосувалися проєкту, включали чинні програми та не доводять, що кожна громада отримала додатковий ресурс. Але саме тому вони важливі. Держава оцінила масштаб роботи й одночасно запропонувала виконувати її переважно всередині наявних видатків.
Бюджетна пастка
• громада повинна організувати огляд, облік і подальші дії;
• лабораторія, техніка, перевезення і небезпечні відходи коштують дорого;
• якщо власника не знайдено, відшкодовувати витрати фактично нікому;
• у воєнний час ці витрати конкурують із безпекою, водопостачанням, укриттями та відновленням.
Європейський принцип проходить український тест
Рамкова директива ЄС про відходи 2008/98/ЄС вимагає управляти відходами без загрози для води, повітря, ґрунтів, рослин, тварин і здоров’я людей. Її фінансова основа — принцип «забруднювач платить»: витрати має нести первинний утворювач або власник відходів, а не вся громада.
Новий український порядок формально рухається в цій логіці: створює акт, докази, можливість залучити контрольні та правоохоронні органи, визначити шкоду й вимагати компенсації. Проте європейський принцип працює лише тоді, коли система здатна знайти порушника, довести його зв’язок із відходами, оперативно прибрати небезпеку і реально повернути кошти.
Якщо ж забруднювач залишається невідомим, «забруднювач платить» перетворюється на виняток, у якому платить платник податків. Закон допускає такий резервний механізм, бо небезпечні відходи не можуть лежати безкінечно. Але резерв не повинен ставати основною моделлю.
Оксана Козачок, експертка з імплементації права ЄС та екологічного контролю:
«Європейськість механізму визначатиметься не кількістю складених актів. Потрібен повний ланцюг: доказ — встановлений забруднювач — очищена територія — стягнуті витрати. Якщо хоча б одна ланка не працює, відповідальність знову розчиняється, а фінансовий тягар переходить громаді».
Війна створює складнішу межу
Відходи від руйнувань управляються за спеціальним порядком, затвердженим постановою Кабміну №1073. Але остаточна редакція нового порядку передбачає, що встановлення власника таких відходів здійснює виконавчий орган громади або військова адміністрація з урахуванням положень постанови №903.
Це важливе уточнення. На деокупованих, прифронтових і постраждалих територіях уламки будівель можуть бути змішані з побутовими, промисловими, небезпечними або незаконно довезеними відходами. Для посадовця це означає необхідність правильно кваліфікувати потік відходів і не підміняти одним порядком інший. Для громади — ризик затримки очищення, спорів щодо відповідального органу й джерела фінансування.
Що це означає для Криворізького регіону
Для промислового Кривбасу «нічийні» відходи — це не абстрактна купа сміття. Це потенційні покинуті промислові матеріали, відвали на периферії населених пунктів, забруднені балки, узбіччя, землі біля водних об’єктів і території зі складною історією користування.
Новий порядок дає мешканцю й медіа важливий інструмент: оприлюднена інформація може бути підставою для огляду. Але повідомлення має запускати не переписку, а вимірюваний процес. Громаді потрібен відкритий перелік випадків із датою сигналу, результатом огляду, складом відходів, відповідальним органом, строком очищення, встановленим власником і фактичним відшкодуванням.
Без такої публічності електронний облік ризикує стати внутрішнім реєстром, у якому є запис про проблему, але читач не бачить, чи зникла вона з землі.
Парламентський вимір: контролювати не постанову, а результат
Верховна Рада вже заклала в Законі «Про управління відходами» розподіл повноважень і бюджетний механізм на випадок, коли власника не встановлено. Після ухвалення порядку парламентська відповідальність полягає не в повторному описі процедури, а в контролі її виконання.
Потрібно вимагати від Уряду регулярних даних: скільки повідомлень зареєстровано, скільки ділянок оглянуто, у скількох випадках проведено лабораторні дослідження, скільки власників встановлено, який обсяг відходів прибрано, скільки коштів витрачено з бюджетів і яку частину повернуто від порушників.
Окреме питання — спроможність малих громад. Одна невідома ємність із небезпечною речовиною може вимагати спеціального відбору проб, ліцензованого перевізника й дорогого оброблення. Для великого міста це непередбачений видаток. Для невеликої громади — ризик зупинити інші природоохоронні заходи.
П’ять показників, за якими варто оцінювати реформу
1. Частка повідомлень, після яких відбувся огляд у встановлений строк.
2. Частка випадків, у яких встановлено утворювача або власника.
3. Середній строк від сигналу до фактичного очищення.
4. Сума бюджетних витрат і частка реально стягнутого відшкодування.
5. Повторне засмічення вже очищених територій.
Процедура є. Тепер потрібна спроможність
Постанова №903 закриває очевидну нормативну прогалину й дає органам влади зрозуміліший алгоритм. Це необхідний крок. Але акт огляду не вивозить відходи, електронна форма не очищає ґрунт, а двомісячний строк не створює грошей у місцевому бюджеті.
Щоб механізм не став черговою правильною процедурою без достатнього результату, потрібні окремий контроль фінансування, доступ громад до лабораторій, спроможність екологічної інспекції та поліції збирати докази, відкриті дані про кожен етап і дієве стягнення витрат із порушників.
«Нічийними» відходи можуть бути лише на початку процедури. У фіналі завжди має бути встановлена відповідальність: забруднювача — за шкоду, влади — за очищення, держави — за спроможність громади виконати закон.
