Уряд пропонує літнім внутрішньо переміщеним людям та ВПО з інвалідністю не місце у системі, а гроші для оплати обраної соціальної послуги. На папері це крок від інтернату до людської гідності. У житті все вирішуватимуть значно прозаїчніші речі: чи є надавач поблизу, чи вистачило бюджету саме цього місяця, хто допоможе відкрити рахунок і чи не доведеться доплачувати за догляд із власної пенсії.
Постанова Кабінету Міністрів України №966 запускає до серпня 2028 року оновлений експеримент із фінансування стаціонарного догляду та підтриманого проживання. Державні кошти надходитимуть на спеціальний рахунок людини, а вона оплачуватиме послугу обраному надавачу.
Не абстрактна реформа, а відповідь на війну
У цієї постанови є не лише номер, бюджетна програма і довгий порядок обміну інформацією. За нею стоїть дуже конкретна українська реальність.
Літня людина виїжджає з прифронтової громади після місяців обстрілів. Її будинок пошкоджений або вже непридатний для життя. Дорослий син служить у Силах оборони, донька перебуває за кордоном, а сусіди, які раніше допомагали, також евакуювалися. Разом із кількома сумками людина привозить кішку або собаку — останню живу частину свого втраченого дому.
Саме такі обставини прямо враховані постановою. Неможливість родичів забезпечити догляд може бути пов’язана з їхньою участю в обороні України, перебуванням у полоні, зникненням безвісти, окупацією, вимушеним виїздом або перебуванням за кордоном через війну.
У попередній версії експерименту цей механізм уже допомагав евакуйованим людям знаходити постійне місце проживання. Зокрема, Мінсоцполітики розповідало про двох чоловіків із Донеччини, які після інсультів залишили прифронтові населені пункти та отримали догляд на Житомирщині. Тому йдеться не про теоретичну конструкцію. Від працездатності системи справді залежить, чи залишиться евакуйована людина в тимчасовому шелтері, чи отримає безпечне місце для життя.
Що змінює постанова
Головна ідея полягає у зміні напряму фінансування. Держава більше не повинна просто утримувати конкретну установу незалежно від того, наскільки її послуги відповідають потребам людей. Бюджетні кошти мають закріплюватися за отримувачем послуги.
Як має працювати механізм
Звернення людини → оцінювання індивідуальних потреб → вибір надавача → укладення договору → відкриття спеціального рахунка → щомісячна оплата послуги → державний контроль якості.
Людина може звернутися до органу місцевого самоврядування не лише за зареєстрованим місцем проживання, а й за місцем фактичного перебування. Якщо стан здоров’я не дозволяє самостійно подати заяву, її повинен прийняти соціальний працівник за місцем проживання людини.
Після оцінювання потреб отримувачеві надають перелік учасників проєкту. Людина обирає надавача, укладає з ним договір і відкриває спеціальний банківський рахунок. Зняти ці кошти готівкою або переказати їх на інший рахунок не можна: вони використовуються лише для оплати соціальної послуги через POS-термінал.
Деталі, у яких з’являється гідність
У постанові є кілька положень, які принципово відрізняють підтримане проживання від традиційної логіки великого інтернату.
Приватність. Кімната має бути розрахована на одну людину. Проживання вдвох допускається за бажанням самих отримувачів.
Домашні тварини. Надавач повинен забезпечити можливість проживання разом із твариною, хоча витрати на її утримання несе людина.
Побутова самостійність. У підтриманому проживанні люди повинні мати можливість готувати їжу та прати особисті речі.
Менший масштаб. Підтримане проживання організовується для групи не більш як із восьми людей, стаціонарний догляд — не більш як для 35 осіб в одному приміщенні.
Зв’язок із громадою. Встановлюються вимоги щодо відстані до медичних і реабілітаційних закладів та доступу до громадського транспорту.
Це важливі зміни. Для людини, яка втратила квартиру, знайоме місто і звичне коло спілкування, право залишитися з домашньою твариною або самій вирішувати, що приготувати на вечерю, не є дрібницею. Це частина контролю над власним життям.
Чотири можливі сценарії
Сценарій розвитку
У громадах з’являються невеликі будинки та квартири підтриманого проживання. До системи входять комунальні, громадські й приватні надавачі. Людина отримує реальний вибір, а кошти державного бюджету зменшують навантаження на громади, які приймають ВПО. Тимчасові прихистки швидше звільняються для нових евакуйованих.
Сценарій нерівного доступу
Надавачі концентруються у великих містах та кількох областях. У віддалених громадах перелік існує, але найближче вільне місце розташоване за сотні кілометрів. Орган місцевого самоврядування допомагає організувати переїзд, однак постанова покладає витрати на проїзд на саму людину. Формальне право вибору тоді перетворюється на вибір між далеким закладом і відсутністю послуги.
Сценарій бюджетної черги
Якщо у місяці звернення вичерпано граничну чисельність отримувачів, у межах експерименту людині можуть відмовити. Заяву можна перенести на наступний місяць у порядку черговості. Для системи це процедура. Для евакуйованої людини, яка не може самостійно пересуватися або залишатися в шелтері, це додатковий місяць невизначеності.
Сценарій нового інтернату
Приватний або комунальний надавач отримує стабільний потік бюджетних коштів, але лише формально дотримується вимог. Людина має картку і договір, проте не має реального впливу на режим проживання, харчування або персонал. У такому випадку нова фінансова модель лише оплачує стару інституційну культуру під іншою назвою.
Де закінчується обіцянка державного фінансування
Постанова не встановлює безумовної гарантії, що послугу отримає кожна людина, яка відповідає критеріям. Проєкт реалізується в межах бюджетних асигнувань, а Фонд щомісяця визначатиме граничну чисельність отримувачів.
Мінсоцполітики повідомляє, що у проєкті вже беруть участь 91 надавач, а з серпня 2024 року договори укладено із 675 людьми. На 2026 рік заявлена мета — близько трьох тисяч отримувачів підтриманого проживання. Саме співвідношення між заявленою метою, кількістю реальних місць і фактично укладеними договорами буде першим тестом нової постанови.
Окрема вразливість — гранична вартість послуги, яку ще має затвердити Мінсоцполітики. Якщо ціна конкретного надавача буде вищою, різницю дозволено покривати з пенсії або соціальної допомоги отримувача. Отже, навіть модель, яка декларується як державне фінансування, за певних умов може вимагати особистої доплати.
Ключове питання: чи буде державного тарифу достатньо для якісного проживання, харчування, роботи персоналу, безпеки, опалення, резервного живлення та доступного транспорту — особливо у громадах, які живуть під загрозою обстрілів і мають дефіцит соціальних працівників?
Кого система може не побачити
Учасниками експерименту визначені дієздатні люди. Це створює складне питання щодо осіб, цивільна дієздатність яких обмежена або які визнані недієздатними. Серед них можуть бути люди з найбільшою потребою у сторонньому догляді та найбільшим ризиком потрапити до великої закритої установи.
Так само експеримент охоплює не всіх літніх ВПО та людей з інвалідністю, а визначене коло осіб: тих, хто виїхав із територій активних бойових дій або окупації, а також людей, житло яких знищене чи пошкоджене до непридатного для проживання стану. Людина може жити в небезпечних або неприйнятних умовах, але не відповідати формальним критеріям проєкту.
Європейський стандарт — не кількість ліжок
Стаття 19 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю закріплює право самостійно обирати місце проживання, вирішувати, де і з ким жити, та користуватися підтримкою в громаді. Європейська комісія розглядає перехід від інституційного догляду до незалежного життя як зміну всієї системи, а не просте зменшення кількості мешканців у закладі.
Підтримане проживання для групи до восьми осіб може відповідати цьому напряму значно більше, ніж традиційний інтернат. Але навіть невеликий будинок може залишатися інституцією, якщо розклад, харчування, пересування, контакти й повсякденні рішення визначає адміністрація, а не сама людина.
Тому європейський вимір постанови визначатиметься не назвою послуги, а тим, чи зможе отримувач змінити надавача, подати скаргу без страху втратити житло, підтримувати зв’язки з родиною, користуватися медициною, транспортом та іншими звичайними послугами громади.
Контроль після входження ринку
Національна соціальна сервісна служба повинна провести контроль або моніторинг не пізніше ніж через 90 днів після включення надавача до переліку. Виявлені порушення можуть усуватися протягом строку до 60 днів. Якщо надавач не допускає контролерів або не усуває порушення, його виключають із проєкту, а громада повинна організувати переведення людей до іншого надавача.
Механізм відповідальності передбачений. Але для літньої людини чи людини з інвалідністю три місяці до першого контролю і ще до двох місяців на усунення проблем можуть бути значною частиною життя. Тому система має реагувати не лише за календарем перевірок, а й на звернення самих отримувачів, родичів, волонтерів та працівників.
Що це означає для громад
Для приймаючих громад постанова може стати джерелом державного фінансування послуг, які раніше доводилося забезпечувати переважно місцевими ресурсами. Вона також створює можливість розвивати невеликі комунальні оселі, залучати громадські організації та легальних приватних надавачів.
Водночас громада отримує значний обсяг практичної роботи: виявити людину, оцінити потреби, перевірити дані у реєстрах, допомогти обрати надавача, відкрити рахунок, укласти договір, організувати переїзд і знайти нове місце, якщо надавач припинив роботу або втратив право на фінансування.
У громадах, де соціальний працівник обслуговує кілька населених пунктів, а транспорт ходить кілька разів на тиждень, ця адміністративна спроможність може виявитися не менш важливою за обсяг бюджетних асигнувань.
Парламентський вимір
Постанову прийняв Уряд, але політична відповідальність не завершується в Кабінеті Міністрів. Верховна Рада затверджує державний бюджет, визначає законодавчі засади соціальних послуг і має інструменти парламентського контролю за використанням коштів.
Парламентський нагляд повинен стосуватися не лише суми видатків за бюджетною програмою 2501370. Важливо знати, скільком людям відмовили через відсутність коштів, у яких областях немає надавачів, скільки отримувачів змушені доплачувати з пенсії, які порушення виявляє Нацсоцслужба і чи зберігається безперервність догляду після виключення неналежного надавача.
Що потрібно вимірювати до 2028 року
• Кількість звернень, договорів і відмов через нестачу фінансування.
• Географію надавачів та реальну відстань до вільного місця.
• Частку підтриманого проживання порівняно зі стаціонарним доглядом.
• Розмір особистих доплат із пенсій та соціальної допомоги.
• Скарги отримувачів, результати перевірок і повторні порушення.
• Долю людей після завершення експерименту або припинення договору.
Експертний коментар цифрового експерта редакції «Інфохаб»
Що це означає?
Держава поступово переходить від фінансування мережі установ до фінансування потреб конкретної людини. Це створює можливість для конкуренції надавачів і розвитку підтриманого проживання в громадах.
Які ризики?
Бюджетні ліміти, нерівномірна географія надавачів, недостатній тариф, особисті доплати, цифрові й банківські бар’єри, формальне оцінювання потреб та перетворення невеликих осель на малі інтернати.
Що Україні робити?
Публікувати відкриті дані про черги, договори, відмови, тарифи, доплати й результати контролю; фінансувати транспорт і супровід; забезпечити незалежний механізм скарг; розширити підтримку на людей з обмеженою дієздатністю та після завершення експерименту закріпити успішну модель законом.
«Гроші справді повинні ходити за людиною. Але за грошима мають іти відповідальність держави, контроль якості та право людини сказати “ні”. Інакше зміниться лише маршрут бюджетного платежу, а не життя того, для кого цей платіж призначений».
Джерела: постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 2026 року №966; офіційні матеріали Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України; Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю; рекомендації Європейської комісії щодо переходу від інституційного догляду до незалежного життя та підтримки у громаді.
Авторка: Людмила Гранюк — кандидат педагогічних наук, експертка у галузі освіти, законопроєктної роботи, соціальної політики та ментального здоров’я.
