Азбест після ракетного удару: чому безпечна відбудова України починається до першої дробарки

У 2022 році я назвала азбест у зруйнованих будівлях бомбою уповільненої дії. Відтоді Україна заборонила нове використання азбесту, затвердила правила захисту працівників і визнала азбестовмісні будівельні матеріали небезпечними відходами. Але війна поставила складніше запитання: чи здатна держава не лише заборонити новий азбест, а й безпечно пройти весь шлях старого - від місця удару до остаточного видалення?

Після російського удару рахунок іде на хвилини. Рятувальники шукають людей, сапери перевіряють уламки, комунальники відновлюють проїзд, власники намагаються врятувати документи й речі. На цьому тлі азбест майже неможливо побачити: його волокна не мають характерного запаху, а наслідки вдихання можуть проявитися через десятиліття.

Саме невидимість робить ризик політично незручним. Швидкість очищення легко порахувати у тоннах і вантажівках. Набагато складніше порахувати, скільки підозрілих матеріалів було ідентифіковано до дроблення, скільки працівників пройшли навчання, де зафіксована їхня можлива експозиція і куди зрештою потрапили запаковані азбестовмісні відходи.

Я не стверджую, що кожна пошкоджена будівля містить азбест або що весь обсяг воєнних уламків є небезпечним. Я ставлю собі інше, питання: чи працює в Україні безперервний ланцюг захисту там, де азбест може бути присутнім?

Азбест - це група природних волокнистих мінералів. Через міцність і вогнестійкість його десятиліттями додавали до азбестоцементних покрівельних листів, труб, плит, тепло- і вогнезахисної ізоляції, прокладок, покриттів та інших будівельних виробів. Візуально достовірно встановити склад підозрілого матеріалу часто неможливо.

Всесвітня організація охорони здоров’я наголошує: усі основні форми азбесту, включно з хризотилом, канцерогенні для людини. Вплив пов’язаний із мезотеліомою, раком легень, гортані та яєчників, а також з азбестозом та іншими ураженнями легень. За оцінками ВООЗ і Міжнародної організації праці, професійний вплив азбесту спричиняє понад 200 тисяч смертей у світі щороку.

Водночас небезпека залежить від стану матеріалу і фактичної експозиції. Цілий азбестоцементний лист, у якому волокна зв’язані цементною матрицею, не можна прирівнювати до матеріалу, який розколов вибух, розрізала пилка або перетворила на пил дробарка. Ризик зростає, коли матеріал руйнують, свердлять, ріжуть, змітають насухо, переміщують відкритим транспортом або змішують з іншими уламками.

Масштаб руйнувань

За п’ятою Швидкою оцінкою завданої шкоди та потреб на відновлення RDNA5, станом на 31 грудня 2025 року в Україні було пошкоджено або зруйновано 14% житлового фонду, що вплинуло на понад три мільйони домогосподарств.

Дослідження ПРООН, оприлюднене у червні 2026 року, оцінює обсяг уламків лише від пошкоджених і зруйнованих житлових будівель на підконтрольній уряду території приблизно у 17,2 млн тонн станом на вересень 2025 року. Орієнтовно 5,5 млн тонн уже було вивезено, використано або перероблено, а 11,7 млн тонн ще потребували управління.

Ці дані не охоплюють окуповані території та повною мірою не враховують нежитлову, промислову й іншу інфраструктуру. Сама ПРООН називає розрахунок індикативним, оскільки єдиної національної методики та повного реєстру немає. І головне: 17,2 млн тонн - це всі оцінені житлові уламки, а не «17,2 млн тонн азбесту».

За тією ж моделлю, щонайменше 254 624 житлові будівлі було пошкоджено або зруйновано від початку повномасштабного вторгнення до вересня 2025 року. Найбільше - у Донецькій, Харківській, Київській, Херсонській та Запорізькій областях. Це і є географія, де ризик старого будівельного фонду накладається на повторювані воєнні руйнування.

За різними довоєнними оцінками, азбестоцементними листами могли бути вкриті приблизно 60-70% українських дахів. Єдиного актуального державного реєстру таких матеріалів немає. Тому для конкретного будинку статистика не замінює обстеження.

Небезпека виникає не в одній точці, а в усьому маршруті уламка

Після удару потенційно небезпечний уламок проходить кілька різних режимів. Спочатку це зона рятувальної операції та можливої вибухонебезпеки. Потім - об’єкт технічного обстеження і демонтажу. Далі - вантаж, який сортують, пакують, перевозять, тимчасово зберігають або готують до перероблення. Кожен перехід змінює відповідального, але не скасовує ризик.

Найнебезпечніша управлінська помилка - почати з четвертого етапу: привезти змішані уламки на дробарку, а вже потім з’ясовувати, що було в їхньому складі. Після подрібнення локальна проблема одного об’єкта може перетворитися на забруднений потік матеріалу, техніки і пилу. Одночасно втрачається довіра до чистої вторинної сировини, яка справді потрібна відбудові.

Україна вже має практичний досвід - але поки не загальну гарантію

Від початку повномасштабного вторгнення ПРООН підтримала управління більш як одним мільйоном тонн воєнних уламків у 26 громадах Чернігівської, Дніпропетровської, Харківської, Херсонської, Київської, Миколаївської, Сумської та Запорізької областей. Станом на початок 2026 року роботи відкрили безпечний доступ до понад 200 громадських локацій і дали змогу почати відновлення більш як 1600 пошкоджених об’єктів. До робіт залучили понад 400 місцевих працівників.

Важливо, що ці операції передбачали раннє виявлення і безпечне поводження з небезпечними відходами, включно з азбестовмісними матеріалами, а також сортування до перероблення. Це доводить: безпечна модель в Україні можлива не лише на папері.

У Бородянці на спеціальному майданчику переробляють відсортовані бетон, цеглу, кераміку та інші придатні компоненти з Макарівської, Бородянської і Гостомельської громад. На кінець 2024 року там було перероблено понад 4300 тонн основних компонентів будівельних відходів. Цей кейс показує правильну логіку: небезпечна фракція відокремлюється, а чистий матеріал повертається громадам для відновлення.

У липні 2025 року ПРООН за підтримки Швеції передала регіональному підрозділу Державної екологічної інспекції в Одесі систему з поляризаційним мікроскопом для виявлення азбестових волокон у пробах повітря, пилу та будівельних матеріалів. У 2026 році під егідою UNEP продовжила роботу міжвідомча група з управління азбестом, яка збирається раз на два місяці.

Усе це - реальний прогрес. Але один спеціалізований комплект, окремий майданчик чи міжнародний проєкт не створюють доступної послуги для кожної громади. Питання 2026 року полягає в масштабуванні: хто приїде після наступного удару, за який строк дасть результат, хто оплатить обстеження і куди поїде підтверджений небезпечний матеріал?

Що українське законодавство вже врегулювало

Починати розмову з тези «в Україні немає правил» було б неправильно. Закон «Про систему громадського здоров’я» № 2573-IX, який набрав чинності 1 жовтня 2023 року, заборонив виробництво і використання азбесту незалежно від його виду, а також азбестовмісних виробів і матеріалів у технологічних процесах та під час будівельно-монтажних робіт.

Наказ МОЗ № 1013 установив санітарні норми захисту працівників під час реконструкції, ремонту, демонтажу, збирання, навантаження, транспортування, зберігання та видалення азбестовмісних матеріалів. Норми передбачають оцінку ризику, навчання, контроль повітря, захисний одяг, респіраторний захист, обмеження доступу і медичне спостереження.

Закон «Про управління відходами» № 2320-IX створив загальну рамку для небезпечних відходів. Національний перелік відходів позначає ізоляційні матеріали, що містять азбест, кодом 17 06 01*, а будівельні матеріали, що містять азбест, - кодом 17 06 05*. Зірочка означає небезпечні відходи. Постанова Кабінету Міністрів № 1073 визначає порядок управління відходами від пошкодження та руйнування об’єктів.

Отже, перший етап пройдено: держава назвала речовину, ризик і категорію відходу. Але норма стає захистом лише тоді, коли на місці існують компетентний виконавець, лабораторія, маршрут, фінансування і контроль.

Де саме розривається ланцюг виконання

У лютому 2026 року профільне міністерство публічно визнало: громади працюють з мільйонами тонн перемішаних уламків за нестачі даних, відсутності уніфікованих правил і підвищених безпекових ризиків, серед яких вибухонебезпечні предмети й азбест. Урядова дискусія вже визначила правильні напрями - переддемонтажний аудит, легальні майданчики оброблення і дієву логістику.

Дослідження Світового банку з управління муніципальними уламками в Україні ще у 2025 році зафіксувало глибші прогалини: недостатню спроможність ідентифікувати азбестове забруднення, брак вимірювальної інфраструктури, відсутність належних місць остаточного видалення та залежність від тимчасового зберігання. Пізніші українські рішення покращили класифікацію і правила, але інфраструктурна проблема не зникла автоматично.

Підготовлений у 2026 році проєкт Світового банку з розвитку політики управління небезпечними відходами пропонує інвентаризацію, картування і класифікацію ризиків, дослідження можливостей зберігання та видалення азбесту, а також посилення національної референс-лабораторії. Це правильна інвестиційна рамка. Парламентське завдання - зробити так, щоб її результати стали частиною постійної системи, а не завершилися разом із проєктним фінансуванням.

ЄС і Велика Британія: два корисні досвіди для України

Європейський Союз посилив числову межу професійної експозиції. Від 21 грудня 2025 року держави-члени повинні застосовувати 0,01 волокна на см³ як середньозважену величину за вісім годин - у десять разів нижче за чинну українську межу 0,1 волокна на см³. До 2029 року ЄС переходить до чутливішої електронної мікроскопії та додаткового врахування тонких волокон. Правила також передбачають ідентифікацію матеріалів до демонтажу, дозвільний режим для виконавців, навчання, контроль повітря, план робіт, медичний нагляд і збереження записів про експозицію протягом 40 років.

Велика Британія показує інший важливий вимір - персоніфіковану відповідальність. Власник або інша відповідальна за будівлю особа має встановити наявність азбесту, презюмувати його там, де немає надійних доказів протилежного, вести актуальний реєстр, оцінювати ризик, мати план управління і передавати інформацію всім, хто може порушити матеріал, включно з аварійними службами. Перед великим ремонтом або знесенням потрібне спеціальне обстеження компетентним фахівцем, а аналіз виконують акредитовані лабораторії.

У травні 2026 року британський регулятор HSE після перегляду залишив контрольну межу 0,1 волокна на мл за чотиригодинний період. Тому некоректно зводити порівняння лише до одного числа: ЄС сьогодні має жорсткішу восьмигодинну межу, а британська модель особливо сильна реєстром, відповідальною особою, компетентними обстежувачами, ліцензованими роботами і довготривалими записами.

Відповідальність 

Небезпечний уламок не може бути «нічиїм» між місцем удару, майданчиком сортування і місцем видалення. Для цього відповідальність слід визначати не загальною фразою «держава має», а поетапно.

Що має знати людина поруч із пошкодженим будинком

Перше правило - не заходити до нестійких або необстежених конструкцій і виконувати вказівки рятувальних служб. Азбест не є єдиною загрозою: уламки можуть бути нестабільними або містити вибухонебезпечні предмети.

Не слід ламати старі покрівельні листи, свердлити, різати, змітати пил насухо або самостійно переносити підозрілі волокнисті матеріали. Дітей і тварин потрібно тримати подалі від завалів. Запилений одяг не варто струшувати у житлі чи прати разом із повсякденними речами.

Звичайна побутова маска не робить демонтаж безпечним. Професійна робота потребує не одного засобу захисту, а всього комплексу: оцінки ризику, правильно підібраного респіратора, захисного одягу, контрольованого зволоження, деконтамінації, очищення техніки та безпечного пакування.

Якщо людина вважає, що мала значний професійний або аварійний контакт, варто зафіксувати дату, місце, тривалість і обставини та звернутися до сімейного лікаря або лікаря з медицини праці. Це не означає автоматичної хвороби і не є підставою для паніки, але створює медичний запис, важливий через тривалий латентний період.

Парламентська дорожня карта: від заборони до спроможності

До Плану законопроєктної роботи Верховної Ради на 2026 рік включено законопроєкт № 10147 «Про безпеку та здоров’я працівників на роботі», ухвалений у першому читанні та запланований для розгляду у другому. Він формує широку ризик-орієнтовану рамку охорони праці. Але специфічне наближення до оновленої Директиви ЄС щодо азбесту, межі експозиції, методів вимірювання і довготривалих записів має бути окремо перевірене та забезпечене у законодавстві й підзаконних актах.

Не кожна прогалина потребує нового закону. Частину рішень Кабінет Міністрів і центральні органи виконавчої влади можуть ухвалити швидше: зробити переддемонтажний аудит обов’язковим елементом управління відходами руйнувань; затвердити єдині методики відбору та аналізу проб; визначити маршрути і вимоги до майданчиків; включити захисні заходи до типових закупівель; оприлюднити реєстр компетентних лабораторій та операторів.

На рівні закону потрібно закріпити простежуваність небезпечної фракції, повноваження і відповідальність учасників ланцюга, довготривале збереження даних про професійну експозицію, сталі джерела фінансування та сумісність з європейськими правилами. Необхідна спільна робота щонайменше екологічного, соціального, медичного і відбудовчого напрямів парламенту.

Як виміряти результат, а не кількість нарад

Політика не стане ефективною лише тому, що затверджено протокол або проведено навчання. До кінця 2027 року держава має публічно показувати щонайменше такі індикатори: частку договорів на демонтаж із переддемонтажним аудитом; кількість компетентних лабораторій і середній строк аналізу; кількість навчених працівників; обсяг окремо ідентифікованої азбестовмісної фракції; частку матеріалу з підтвердженим маршрутом остаточного видалення; кількість працівників із належним записом про експозицію; кількість інцидентів неконтрольованого дроблення або пилового перенесення.

Ці показники мають бути прив’язані до відповідальних органів і бюджетів. Інакше ми знову отримаємо звіти про кількість зустрічей замість відповіді на головне запитання: чи стало менше людей, які вдихають небезпечні волокна під час відбудови?

У 2022 році Україна лише починала законодавчо забороняти нове використання азбесту. У 2026 році ми вже маємо заборону, санітарні норми, класифікацію небезпечних відходів, український протокол, пілотні майданчики, міжнародну технічну допомогу і практичний досвід безпечного сортування.

Наступний крок складніший: зібрати ці елементи у систему, яка спрацьовує не лише там, де присутній міжнародний проєкт, а після кожного удару і в кожній громаді. Від цього залежить здоров’я рятувальників, комунальників, будівельників, волонтерів і людей, які повертаються додому.

1. Наскільки великою проблемою є азбест в Україні? Чи варто хвилюватися цивільним особам та рятувальникам?

Проблема є справді великою, тому що азбест десятиліттями масово використовували в українському будівництві — передусім в азбестоцементному шифері, але також у трубах, ізоляції та деяких оздоблювальних матеріалах.

За оцінкою, яку наводить Програма ООН з навколишнього середовища, понад 70 відсотків дахів житлових і громадських будівель в Україні були вкриті хвилястими азбестоцементними листами. Водночас станом на кінець 2025 року внаслідок війни було пошкоджено або зруйновано 14 відсотків житлового фонду України — це понад три мільйони домогосподарств. Це не означає, що кожен пошкоджений будинок містить азбест, але масштаб потенційного ризику є надзвичайно великим.

Тут важливо не створювати паніку. Азбестовмісний матеріал, який залишається цілим і не руйнується, становить значно менший ризик. Небезпека різко зростає, коли шифер або інші матеріали ламають, ріжуть, свердлять, змітають насухо чи подрібнюють разом із бетоном і цеглою. Тоді мікроскопічні волокна можуть потрапляти в повітря.

Для цивільних головне правило просте: не розбирати підозрілі уламки самостійно, не ламати старий шифер, не змітати пил насухо, не допускати до завалів дітей і не приносити забруднений пилом одяг у житлове приміщення.

Для рятувальників, комунальних працівників і будівельників ризик вищий, оскільки їхній контакт може бути регулярним і тривалим. Під час рятувальної операції першим пріоритетом залишається порятунок людей, вибухова та конструктивна безпека. Але після завершення невідкладної фази, до механічного демонтажу або дроблення, повинні застосовуватися спеціальні процедури: оцінка небезпеки, контроль пилу, відповідний респіраторний захист, захисний одяг і деконтамінація.

Азбест не спричиняє типового гострого отруєння одразу після контакту. Його небезпека полягає в тому, що пов’язані з ним захворювання — мезотеліома, рак легень, азбестоз — можуть проявитися через десятиліття. Один випадковий контакт не означає, що людина обов’язково захворіє, але будь-яку непотрібну експозицію потрібно попереджати.

2. Чи існує офіційна статистика щодо кількості азбесту в Україні?

Станом на сьогодні Україна не має повного публічного національного реєстру, який показував би, скільки азбесту залишається у будівлях, де саме він розташований і скільки азбестовмісних відходів утворилося внаслідок російських ударів.

Ми маємо окремі оцінки, дані про пошкоджений житловий фонд і результати конкретних проєктів, але це ще не загальнонаціональна інвентаризація.

Наприклад, міжнародні дослідження наводять оцінку, що понад 70 відсотків дахів житлових і громадських будівель були вкриті азбестоцементними листами. ПРООН повідомляла, що лише в межах одного проєкту в Київській області було безпечно видалено 1 896 кубічних метрів азбестовмісних матеріалів. Водночас до початку 2026 року ПРООН допомогла розчистити один мільйон тонн завалів у 26 громадах восьми областей, але цей показник стосується всіх відходів від руйнувань, а не тільки азбесту.

Тому чесна відповідь така: ми розуміємо, що проблема має національний масштаб, але поки не можемо назвати достовірну загальну кількість тонн азбесту або повний перелік забруднених об’єктів.

І відсутність такої статистики — це не доказ відсутності проблеми. Навпаки, це одна з основних прогалин державної політики. Без інвентаризації неможливо належно планувати лабораторні потужності, логістику, місця зберігання, остаточне видалення та фінансування.

3. Що робить уряд для вирішення проблеми азбесту в місцях ударів та по всій Україні?

Україна не починає з нуля. Частина третя статті 28 Закону України «Про систему громадського здоров’я», уведеного в дію 1 жовтня 2023 року, забороняє виробництво і використання азбесту та азбестовмісних матеріалів у технологічних процесах і під час будівельно-монтажних робіт. Ця норма не означає автоматичної заборони експлуатації кожного наявного шиферного даху, але припиняє нове використання азбесту у визначених законом процесах.

Державні санітарні норми, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я № 1013, установлюють вимоги до захисту працівників під час ремонту, реконструкції, знесення, збирання, навантаження, перевезення, зберігання та видалення азбестовмісних матеріалів. Українська гранична концентрація становить 0,1 волокна на кубічний сантиметр як середньозважений показник за восьмигодинний період.

Національний перелік відходів прямо класифікує азбестовмісні відходи руйнувань як небезпечні: код 16 12 27* застосовується до ізоляційних матеріалів, що містять азбест, а код 16 12 30* — до будівельних матеріалів, що містять азбест. Для азбестовмісних відходів будівництва і знесення у Національному переліку також передбачені коди 17 06 01* і 17 06 05*. Зірочка біля коду означає, що відходи класифіковані як небезпечні.

Постанова Кабінету Міністрів України № 1073 вимагає застосовувати захисний одяг і засоби захисту органів дихання, зволожувати місця збирання, не допускати подальшого руйнування матеріалу, упаковувати відходи так, щоб унеможливити їхній контакт із навколишнім природним середовищем, та транспортувати до місця видалення. Загальну правову рамку для управління небезпечними відходами і діяльності відповідних операторів установлює Закон України «Про управління відходами».

Разом із ПРООН, UNEP, Світовим банком, Японією, Європейським Союзом та іншими партнерами Україна вже впроваджує навчання працівників, пілотні проєкти безпечного сортування, технічні протоколи та оснащення громад. Окремий проєкт Світового банку передбачає інвентаризацію і картування небезпечних відходів, класифікацію ризиків, дослідження можливостей зберігання та видалення азбесту, а також оснащення національної референс-лабораторії сучасним обладнанням для його визначення.

Отже, твердження, що в Україні взагалі немає правил, було б неправильним. Проблема полягає у спроможності виконувати ці правила після кожного удару — у наявності компетентних фахівців, лабораторій, належно уповноважених операторів, фінансування та доступних місць остаточного видалення.

4. Чи повинен уряд робити більше?

Так. Але зараз Україні потрібен не просто ще один документ, а система виконання, яка спрацьовує після кожного удару.

По-перше, потрібні національна інвентаризація і карта азбестовмісних матеріалів — починаючи зі шкіл, лікарень, житлових будинків і територій масових руйнувань.

По-друге, перед механічним демонтажем має проводитися обстеження будівлі та складатися карта небезпечних матеріалів. Якщо достовірної інформації немає, старий підозрілий матеріал до результатів професійної оцінки потрібно вважати азбестовмісним.

По-третє, громадам потрібен доступ до акредитованих лабораторій і компетентних фахівців. Звичайний візуальний огляд не може надійно підтвердити відсутність азбесту.

По-четверте, Україна має створити зрозумілий маршрут остаточного видалення. Упакувати небезпечний матеріал так, щоб унеможливити контакт із довкіллям, і залишити його на тимчасовому майданчику — це лише проміжне рішення, а не завершення проблеми.

По-п’яте, потрібен довготривалий реєстр професійної експозиції рятувальників, комунальників і будівельників. Через тривалий латентний період ці записи мають зберігатися десятиліттями, незалежно від зміни роботодавця.

Також Україна повинна наближати свої норми до оновлених вимог Європейського Союзу. В ЄС із грудня 2025 року діє професійна межа 0,01 волокна на кубічний сантиметр — у десять разів нижча за показник 0,1, на якому базується чинна українська система.

І нарешті, витрати на обстеження, лабораторні аналізи, захист працівників, транспортування та остаточне видалення азбесту мають бути окремою захищеною статтею кожного проєкту демонтажу й відбудови. Безпека не повинна залежати від того, чи залишилися у підрядника кошти після виконання основних робіт.