Допоміг людині — став підозрюваним: де Європа проводить межу між солідарністю і контрабандою

Європейський Союз намагається посилити боротьбу з мережами, які заробляють на незаконному переправленні людей. Але надто широка кримінальна норма може поставити поруч організатора небезпечної схеми, водія, який рятував родину, волонтера, що привіз воду, і юриста, який пояснив людині її права. Для України ця дискусія вже є частиною майбутнього законодавства про кордон, міграцію та права людини.

Покарання може початися раніше за вирок

Людина допомагає сім’ї дістатися безпечного місця, купує квитки, надає транспорт, тимчасовий прихисток або юридичну консультацію. Документи виявляються неповними, маршрут — не передбаченим звичайною процедурою, а частина дороги проходить через державний кордон.

Для самої сім’ї це може бути порятунком. Для слідства ті самі дії можуть виглядати як сприяння несанкціонованому в’їзду, транзиту або перебуванню. Саме тут виникає конфлікт між людською мотивацією і юридичною конструкцією правопорушення.

Навіть якщо справа завершиться виправданням, підозра, обшук, вилучення майна, арешт транспортного засобу, витрати на адвоката та роки очікування вже стають фактичним покаранням. Інші волонтери, донори та організації бачать цей ризик і можуть відмовитися від допомоги.

Чому правила 2002 року створили сіру зону

Чинний європейський пакет щодо сприяння незаконній міграції був ухвалений у 2002 році. Він зобов’язав держави ЄС карати за умисну допомогу громадянину третьої країни у несанкціонованому в’їзді або транзиті.

Для сприяння незаконному проживанню матеріальна вигода має значення. Однак для в’їзду і транзиту її наявність не є обов’язковою умовою. Це ширше за підхід Протоколу ООН проти незаконного ввозу мігрантів, у якому отримання фінансової або іншої матеріальної вигоди є ключовою ознакою контрабанди людей.

Така міжнародна конструкція мала не допустити прирівнювання до контрабандистів родичів, релігійних громад і гуманітарних організацій, які діють безкорисливо.

Європейська директива дозволяє державам не застосовувати санкції до гуманітарної допомоги. Проблема полягає в одному слові: держава може зробити такий виняток, але не зобов’язана. Саме поняття гуманітарної допомоги також не визначене достатньо чітко. Тому однакові за змістом дії можуть мати різну правову оцінку в різних країнах.

Нова директива: більше ясності, але ще не остаточна відповідь

У листопаді 2023 року Європейська комісія запропонувала замінити старий пакет однією директивою. Її заявлена мета — переслідувати організовані мережі, які заробляють на людській вразливості, та чіткіше визначити склад правопорушення.

Основний склад у пропозиції пов’язується з фінансовою або матеріальною вигодою. Окремо передбачається відповідальність за дії, що з високою ймовірністю можуть завдати людині серйозної шкоди, а також за публічне підбурювання до незаконного в’їзду, транзиту або перебування.

Водночас захист гуманітарної допомоги переважно залишається у пояснювальних положеннях, а не у формі однозначного обов’язкового виключення. Отже, сама реформа ще не гарантує єдиного підходу в усіх державах ЄС.

Справа Kinsa: суд захистив сім’ю, але не закрив усю проблему

3 червня 2025 року Суд Європейського Союзу розглянув справу Kinsa. Жінка прибула до Італії з неповнолітніми донькою та племінницею, використовуючи підроблені документи. Вона пояснювала, що втекла через загрозу життю та фактично піклувалася про обох дітей.

Суд дійшов висновку, що супровід неповнолітніх, над якими людина здійснює фактичну опіку, не можна автоматично вважати сприянням незаконній міграції. Протилежне тлумачення надмірно втручалося б у право на сімейне життя та права дитини.

Це принципове рішення, але його не слід перебільшувати. Воно захищає конкретну сімейну ситуацію, а не встановлює загальне звільнення від відповідальності для всіх людей та організацій, які посилаються на гуманітарну мету.

Українська стаття 332: корисливий мотив важливий, але не обов’язковий

Україна має власну широку кримінально-правову конструкцію. Стаття 332 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за організацію незаконного переправлення людей через державний кордон, керівництво такими діями або сприяння їм порадами, вказівками, наданням засобів чи усуненням перешкод.

Корисливий мотив посилює відповідальність, але не є необхідною ознакою базового складу правопорушення. Теоретично це дозволяє оцінювати як сприяння навіть ті дії, за які людина не отримала грошей.

В українському праві існує інститут крайньої необхідності. Стаття 39 Кримінального кодексу виключає кримінальну протиправність дії, якщо вона була необхідною для усунення безпосередньої небезпеки, яку не можна було усунути іншим способом, а заподіяна шкода не перевищила відвернену.

Проте крайня необхідність оцінюється індивідуально — вже після того, як виникли питання до конкретної поведінки. Це не тотожне чіткому законодавчому правилу, яке від самого початку відмежовує безкорисливий порятунок від злочинної схеми.

Воєнний стан робить межу складнішою

Україна не може копіювати європейську дискусію без урахування війни. Держава зобов’язана протидіяти платним схемам незаконного виїзду, використанню підроблених документів, корупції на кордоні та діяльності організованих груп. Посилання на допомогу не може стати універсальним прикриттям для бізнесу на незаконному переправленні людей.

Одночасно війна створює ситуації, яких не враховує звичайна мирна міграційна політика: евакуація з територій бойових дій, повернення дітей, супровід людей з інвалідністю, возз’єднання сімей, маршрути через треті країни та допомога людям, які втратили документи.

У прифронтовій або транзитній громаді юридичне питання може виникнути перед звичайним водієм, волонтерською групою, соціальним працівником чи юристом. Для мешканця Кривого Рогу, Дніпра або іншого міста, яке приймає евакуйованих людей, ця тема не є абстрактною дискусією про Середземне море. Це питання того, чи зрозуміє держава мотив, обставини та реальний наслідок людського вчинку.

Експертний погляд:

Це вже частина переговорів про вступ до ЄС

Міграція, притулок, управління кордонами та протидія організованій злочинності входять до переговорного розділу 24 «Юстиція, свобода та безпека». Він належить до фундаментального кластера, від якого залежить загальна швидкість вступу України до Європейського Союзу.

У звіті Європейської комісії за 2025 рік Україна оцінена як така, що має певний рівень підготовки за цим розділом і досягла певного прогресу. Водночас Єврокомісія вказала на слабку міжвідомчу координацію, необхідність подальшого законодавчого наближення та потребу оновити стратегічні документи у сфері міграції й управління кордонами.

У 2024 році кількість виявлених Державною міграційною службою нелегальних мігрантів була майже вчетверо більшою, ніж роком раніше. Україні потрібна не слабша, а професійніша спроможність протидіяти незаконній міграції. Проте європейська інтеграція вимагає одночасно забезпечувати пропорційність, права дитини, сімейне життя, доступ до притулку та захист громадянського суспільства.

Що має зробити парламент

Перш ніж переписувати кримінальне законодавство, держава повинна побачити реальну практику його застосування. Суспільству потрібна не лише загальна кількість проваджень за статтею 332, а відповідь на конкретні запитання: скільки справ стосувалися організованих груп, у скількох встановлена матеріальна вигода, скільки проваджень закрито, скільки завершено виправданням і як довго вони тривали.

Окремо необхідно з’ясувати, чи потрапляли у поле кримінального переслідування родичі, волонтери, водії, правозахисники або інші особи, які не мали корисливого мотиву. Без таких даних парламент ризикує або створити небезпечну прогалину для злочинців, або зберегти надто широку норму, наслідків якої він не вимірює.

Яким може бути український запобіжник

Українське законодавство має прямо відмежувати безкорисливі дії, необхідні для захисту життя, здоров’я, дитини, сімейних прав або доступу до міжнародного захисту. Але таке виключення повинно діяти лише за відсутності матеріальної вигоди, примусу, експлуатації, організованої схеми та свідомого створення небезпеки.

Потрібен і процесуальний запобіжник: обов’язкова рання перевірка гуманітарних обставин до застосування найбільш обтяжливих заходів. Слідчий і прокурор повинні фіксувати, які саме факти свідчать про корисливість, організованість або небезпечність, а не обмежуватися самим фактом надання транспорту, житла, інформації чи консультації.

Також варто передбачити регулярне оприлюднення знеособленої статистики: кількість проваджень, підозр, обвинувальних актів, закритих справ, виправдань, встановлених корисливих мотивів та випадків застосування крайньої необхідності.