Права людини · Безпека · Війна
Людина може підтримувати Збройні сили, ненавидіти агресора і водночас вимагати відповіді, чому боєприпаси зберігалися поруч із її оселею. Це не зрада. Це право громадянина, який віддав державі свою довіру, але не відмовлявся від власної гідності.
Після вибуху людина виходить туди, де ще вчора був її будинок. Вона бачить уламки даху, розбиті вікна сусідів, понівечені автомобілі. Можливо, дізнається, що хтось із знайомих не вижив. А потім чує пояснення: йде війна, ворог завдав удару, на війні не буває без жертв.
У цих словах є частина правди. Україна захищається від агресора, який атакує її територію. Жодна система протиповітряної оборони не здатна гарантувати, що кожна ракета або дрон буде знищена без уламків, пожеж і випадкової шкоди.
Але фраза про неминучість жертв не може замінити розслідування. Не кожної шкоди можна уникнути — проте кожну велику трагедію необхідно перевірити.
Мила: трагедія, у якій не може бути лише одного запитання
28 серпня 2026 року російський удар по складу в селі Мила Бучанського району спричинив вторинну детонацію боєприпасів. За останніми доступними повідомленнями, кількість загиблих зросла щонайменше до 38. Були пошкоджені житлові будинки та інші цивільні об’єкти.
Служба безпеки України розпочала провадження одразу за двома напрямами: злочин агресії Російської Федерації та можливе недбале ставлення до військової служби. Президент України назвав неприйнятним зберігання вибухових речовин поруч із людьми та заявив про необхідність встановлення всіх обставин трагедії.
Саме така подвійна правова конструкція дозволяє уникнути небезпечної підміни. Росія залишається агресором і першопричиною війни. Проте це не звільняє українські інституції від обов’язку пояснити, чи можна було зменшити небезпеку для населення.
ДВІ ЛІНІЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Російська відповідальність: агресія, запуск засобу ураження, вибір цілі, оцінка пропорційності удару та обов’язок мінімізувати шкоду цивільним.
Українська відповідальність: місце і спосіб зберігання боєприпасів, захисні заходи, дотримання норм безпеки, готовність до евакуації та реагування після удару.
Ці дві відповідальності не знищують одна одну. Можлива українська недбалість не робить російський удар законним. Російський удар не перетворює будь-яке внутрішнє рішення на правильне лише тому, що його ухвалювали під час війни.
Що насправді говорить міжнародне право
Міжнародне гуманітарне право покладає обов’язки на обидві сторони бойових дій. Той, хто атакує, повинен перевірити військовий характер цілі, обрати засоби ураження, які зменшують ризик для цивільних, і відмовитися від удару, якщо очікувана цивільна шкода буде надмірною порівняно з конкретною та безпосередньою військовою перевагою.
Сторона, яка контролює територію, має, наскільки це практично можливо, віддаляти населення і цивільні об’єкти від військових цілей, уникати розміщення таких цілей у густонаселених районах та вживати інших необхідних запобіжних заходів.
Водночас це не абсолютна заборона на присутність військових об’єктів у містах. Підрозділ ППО може бути змушений працювати поблизу населеного пункту, який він захищає. Логістичний вузол інколи неможливо миттєво перенести.
Правовим критерієм є не ідеальна безпека, якої під час війни не існує, а всі практично можливі заходи з урахуванням загрози, часу, ресурсів і військової необхідності.
КЛЮЧОВЕ ПРАВИЛО
Порушення правил однією стороною не звільняє іншу сторону від її власних обов’язків. Навіть якщо військовий об’єкт був небезпечно розміщений, нападник зобов’язаний оцінювати пропорційність удару. І навпаки: злочинний російський напад не звільняє Україну від перевірки власних рішень.
Уламки збитого дрона — це погана робота ППО?
Самого факту падіння уламків недостатньо для такого висновку. Збитий дрон не зникає в повітрі. Його корпус, двигун, бойова частина або уламки протиповітряної ракети повинні впасти. У густонаселеній країні, яку атакують великою кількістю засобів ураження, повністю усунути цей ризик неможливо.
Правильне питання звучить інакше: чи зменшив перехват очікувану шкоду порівняно з тим, що сталося б без нього?
Для відповіді треба знати маршрут цілі, тип озброєння, час на прийняття рішення, доступні засоби перехоплення, технічний стан комплексу й те, який об’єкт міг бути атакований. Значна частина цієї інформації закономірно залишається закритою під час війни, але це не виключає професійного розслідування та парламентського контролю.
ЯК РОЗРІЗНЯТИ ПРИЧИНИ
Пряме влучання ворога: основна відповідальність лежить на тому, хто здійснив атаку.
Падіння збитої цілі: необхідна технічна оцінка перехоплення, але сам результат ще не доводить помилки.
Несправність або помилка ППО: потрібне професійне розслідування із захистом таємної інформації.
Вторинна детонація складу: окремо перевіряються місце зберігання, дозволи, розосередження, захисні споруди та готовність до евакуації.
Засіб протиповітряної оборони та склад боєприпасів не можна оцінювати однаково. ППО може мати об’єктивну оперативну потребу перебувати біля міста, яке вона захищає. Склад із великою кількістю вибухових речовин створює додаткову загрозу вторинної детонації, тому вимоги до його розміщення, розосередження і захисту мають бути іншими.
Де проходить межа патріотизму
Патріотизм — це зв’язок із країною, людьми, культурою і майбутнім. Це не безумовна довіра до кожного рішення посадовця. Громадянин може залишатися відданим Україні й водночас втратити довіру до конкретної установи, командира, підприємства або місцевої влади.
Політична психологія розрізняє сліпий і конструктивний патріотизм. Перший вимагає безумовно позитивної оцінки держави та сприймає критику як нелояльність. Другий допускає запитання і критику заради позитивних змін.
Для демократії, особливо тієї, що воює за своє існування, конструктивний патріотизм є не слабкістю, а ресурсом стійкості.
Особливо небезпечною є ситуація, коли постраждала людина відчуває не лише втрату, а й зраду з боку інституції, якій довіряла. Психологи описують це як моральну травму, пов’язану з відчуттям інституційної зради.
Її поглиблюють замовчування, знецінення пережитого, тривале очікування допомоги та вимога не ставити запитань «до завершення війни».
Межа проходить не там, де громадянин починає критикувати державу. Вона проходить там, де держава намагається перетворити його любов до країни на згоду мовчки прийняти шкоду, якої можна було уникнути.
Як інші країни проходили через подібні трагедії
Польща: встановити безпосередню причину, не забуваючи про першопричину
У листопаді 2022 року в польському Пшеводуві загинули двоє людей. Слідство дійшло висновку, що ракета, ймовірно, була випущена українською ППО під час відбиття масованої російської атаки.
Польська влада назвала подію неумисним випадком, а НАТО наголосило: політичну й моральну відповідальність за виникнення цієї ситуації несе Росія. Це приклад того, як союзники можуть встановлювати незручні факти, не руйнуючи солідарності.
Ізраїль: допомога не повинна залежати від суперечки про винного
Ізраїльське законодавство визнає потерпілими від ворожих дій не лише жертв прямого удару, а й людей, випадково травмованих зброєю, використаною для запобігання такому нападу.
Держава забезпечує лікування, психологічну допомогу, виплати родинам та компенсацію за пошкоджене житло, автомобілі й бізнес. Людина не повинна спочатку довести провину власних військових, щоб отримати допомогу.
Чехія: держава платить громадянам, а потім виставляє рахунок агресору
Після вибухів складів у Врбетіце, за якими Чехія встановила участь російських спецслужб, уряд передбачив 700 мільйонів чеських крон для постраждалих громадян, громад і регіону.
Окремо Чехія висунула Російській Федерації вимогу про повне відшкодування шкоди. Допомога власним громадянам не була поставлена в залежність від того, чи погодиться агресор платити.
Греція: військова таємниця не скасовує управлінської відповідальності
Коли 2023 року пожежа досягла складу боєприпасів військово-повітряних сил у Неа-Анхіалосі, Міністерство оборони призначило термінове розслідування та перевірку пожежної безпеки на військових об’єктах країни.
Після встановлення недоліків командира частини усунули. Держава не відкрила оперативні таємниці, але повідомила суспільству про сам факт порушень і кадрові наслідки.
США та Нідерланди: цивільна шкода повинна змінювати військову практику
Американська модель реагування на шкоду цивільним передбачала спеціальний облік інцидентів, оцінювання наслідків, публічне або приватне визнання шкоди, виплати співчуття, лікування, ремонт, знешкодження боєприпасів і врахування уроків у подальших операціях.
Нідерланди погодилися виплатити компенсацію після судового рішення щодо неправомірного удару по житловому комплексу в Афганістані. Воєнний контекст не став довічним імунітетом від перевірки.
ЩО ОБ’ЄДНУЄ СТІЙКІ ДЕРЖАВИ
Вони визнають постраждалу людину, не перевіряючи рівень її патріотизму.
Вони розслідують не лише безпосередній удар, а весь ланцюг рішень.
Вони надають допомогу до остаточного визначення винних.
Вони відокремлюють військову таємницю від права суспільства знати висновки.
Вони перетворюють трагедію на зміну процедур і гарантії неповторення.
Чого зараз бракує Україні
Україна має програму «єВідновлення», Реєстр пошкодженого та знищеного майна, кримінальні провадження та міжнародний Реєстр збитків. Родини можуть документувати смерть близьких, моральні страждання, пошкодження або знищення житла.
Проте ці інструменти поки що не створюють єдиного маршруту для людини, яка постраждала внаслідок складного ланцюга: російський удар — робота української оборони або влучання у військовий об’єкт — вторинна детонація — загибель чи руйнування житла — можлива службова недбалість.
У Плані законопроєктної роботи Верховної Ради України на 2026 рік передбачено законопроєкт про захист потерпілих від кримінальних правопорушень та зміни щодо соціального захисту постраждалих від надзвичайних ситуацій.
Водночас не простежується окрема цілісна система реагування на шкоду цивільним, пов’язану з оборонними операціями, військовими об’єктами або роботою ППО.
ЩО МАЄ ЗМІНИТИСЯ
Допомога: невідкладна підтримка потерпілих без очікування остаточного вироку.
Розслідування: паралельна перевірка російського нападу та можливих внутрішніх порушень.
Супровід: один державний координатор для кожної постраждалої родини.
Прозорість: закритий військовий звіт і публічний висновок про причини, відповідальність та заходи неповторення.
Оскарження: незалежний перегляд рішень щодо визнання потерпілим і розміру компенсації.
Запобігання: регулярний аудит місць зберігання боєприпасів без оприлюднення координат військових об’єктів.
Парламентський контроль без розкриття військових таємниць
Верховна Рада не повинна визначати на карті, де зберігати боєприпаси або розміщувати ППО. Це компетенція військового командування. Але парламент зобов’язаний установлювати правила, контролювати їх виконання, перевіряти використання бюджетних коштів і гарантувати права потерпілих.
Після трагедій у Вишневому та Милі доцільне спільне закрите засідання комітетів із питань національної безпеки, правоохоронної діяльності, прав людини, бюджету та організації державної влади.
Предметом контролю мають бути не координати військових об’єктів, а система дозволів, аудит ризиків, відповідальність власників і керівників складів, готовність громад до евакуації та швидкість допомоги потерпілим.
Наступним кроком може стати законодавче закріплення української системи реагування на шкоду цивільним під час оборонних операцій.
Визнання людини потерпілою не повинно автоматично означати визнання вини військових. Так само виплата допомоги не повинна залежати від завершення слідства, яке може тривати роками.
ЮРИДИЧНИЙ АКЦЕНТ
«У праві війни немає правила, за яким відповідальність за один трагічний наслідок може нести тільки одна сторона. Агресор відповідає за напад. Але якщо внутрішня недбалість збільшила масштаб шкоди, вона також повинна отримати окрему правову оцінку. Встановлення одного факту не скасовує іншого».
Не вибирати між Україною і правдою
Українське суспільство погодилося на величезну ціну за право залишатися державою. Мільйони людей підтримують армію, працюють, сплачують податки, волонтерять і живуть під загрозою нових ударів. Саме тому їхня довіра не може бути безкінечним і безумовним ресурсом.
Довіра зберігається не тоді, коли держава ніколи не помиляється. Це неможливо. Вона зберігається тоді, коли держава визнає помилки, встановлює відповідальних, допомагає постраждалим і змінює систему.
«Любов до України не зобов’язує людину пробачати недбалість. Вимога правди, відповідальності та безпеки — не відмова від патріотизму, а його зріла громадянська форма».
Джерела:
Офіційне звернення Президента України щодо трагедії в Милі, 29 серпня 2026 року.
СБУ: кримінальне провадження щодо російського удару та детонації боєприпасів у Милі.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні: оцінка подій у Милі.
Додатковий протокол I до Женевських конвенцій, стаття 58; звичаєве правило 23 МКЧХ.
Міжнародний реєстр збитків: смерть близького члена сім’ї; пошкодження або знищення житла.
Автор публікації Ігор Жданюк
