У 2024 році на українському фронті мінометні боєприпаси замість вибуху падали перед позиціями або глухо вдарялися об землю. Частина з них виявилася непридатною. Поки військові чекали на надійну зброю, підприємство, до якого вже виникли серйозні претензії, продовжувало отримувати державні замовлення.

За кілька тисяч кілометрів від України група колишніх ізраїльських генералів, керівників спецслужб і державних діячів приїхала до палестинської громади на Західному березі. Там вони побачили залишки школи, зруйнованої після місяців нападів і залякування. Люди, які десятиліттями відповідали за безпеку Ізраїлю, дійшли незручного для себе висновку: загроза державі може походити не лише від зовнішніх ворогів, а й від тих, хто чинить насильство, прикриваючись її захистом.

Ці дві історії не можна прирівнювати. Україна веде оборонну війну проти російської агресії. Ситуація на окупованому Західному березі має іншу історію, правовий статус і структуру відповідальності. Але обидва випадки показують, як надзвичайні обставини можуть послаблювати контроль усередині держави.

Війна не дає права на все

Філософія справедливої війни відокремлює право держави застосувати силу від правил, яких вона повинна дотримуватися під час війни.

Міжнародний комітет Червоного Хреста пояснює цю різницю через поняття jus ad bellum - право на застосування сили - та jus in bello - правила поведінки сторін під час збройного конфлікту. Навіть справедлива мета війни не скасовує обов’язку захищати цивільних, обмежувати насильство і дотримуватися права.

Для України це означає: беззаперечне право на самооборону не може виправдовувати розкрадання оборонних коштів, постачання непридатної зброї або повторні контракти з постачальниками, які не виконали попередні зобов’язання.

Для Ізраїлю реальні безпекові загрози не можуть створювати для приватних радикальних груп право нападати на цивільних, захоплювати землю або самостійно визначати, кого потрібно витіснити.

Україна і контракт як винагорода за провал

Розслідування The New York Times ґрунтується на закритих перевірках Державної аудиторської служби та внутрішнього аудиту Міністерства оборони за 2024-2025 роки.

За документами, отриманими журналістами, у 2024 році приблизно 1,2 мільярда доларів було втрачено через шахрайство, марнотратство, переплати та неналежне управління. Сім із десяти найбільших військових підрядників отримували нові замовлення, попри кримінальні провадження, попередні зриви контрактів або корупційні претензії.

Одним із центральних епізодів стало постачання Павлоградським хімічним заводом боєприпасів із проблемними підривачами або пороховими зарядами. Попри виявлені недоліки, за даними аудиторів, підприємство згодом отримало нові замовлення, зокрема на постачання 122-міліметрових артилерійських боєприпасів.

Інший епізод стосувався закупівлі однакових турецьких ракет. Учасники пропонували приблизно 4 200, 4 600 та 5 100 доларів за одиницю. Контракт отримав найдорожчий учасник - посередник, пов’язаний із чеською Czechoslovak Group. За розрахунками NYT, таке рішення могло збільшити витрати України приблизно на 130 мільйонів доларів. Саму компанію при цьому не звинувачували у протиправних діях: питання стосувалися рішення українського замовника.

Що підтверджує Рахункова палата

Загальну картину незалежно підтверджує Рахункова палата України. Її аудит, оприлюднений 27 серпня 2026 року, виявив порушення та невідповідності майже на 350 мільярдів гривень. Цей показник не можна прирівнювати до прямих збитків: він охоплює різні види недотримання правил на всіх етапах закупівельного циклу.

Ці дані не доводять кожне твердження американського видання. Але вони підтверджують головний діагноз: проблема полягає не лише в окремих недоброчесних компаніях, а й у слабкостях оцінювання постачальників, управління авансами, контролю якості та повернення коштів.

Коли корупція стає частиною поля бою

Корупція в оборонних закупівлях зазвичай не є воєнним злочином у міжнародно-правовому значенні. Вона може кваліфікуватися як шахрайство, розтрата, зловживання владою, службова недбалість або завдання шкоди обороноздатності.

Але її реальні наслідки виходять далеко за межі фінансів. Непридатний боєприпас - це вогнева позиція, яка не може відповісти противнику. Неповернений аванс - зброя, яку держава вже не замовить в іншого виробника. Переплата - менша кількість дронів, ракет, засобів зв’язку або захисту.

Найнебезпечнішою частиною української історії є повторюваність: постачальник не виконує зобов’язання, система бачить проблему, але не завжди перекриває йому доступ до наступного контракту.

Виникає моральна інверсія. Покарання проблемного постачальника відкладають, бо армії терміново потрібна зброя. Але через відсутність відповідальності армія знову не отримує потрібної зброї. Виняток, створений заради швидкості, починає працювати проти результату, заради якого його запровадили.

Ізраїль і приватизація державного насильства

Ізраїльська історія демонструє іншу форму того самого процесу. Понад 200 колишніх посадовців, військових, розвідників, дипломатів і громадських діячів підписали звернення із закликом зупинити те, що вони назвали «єврейським тероризмом».

Це визначення не стосується євреїв або ізраїльських поселенців загалом. Автори листа застосували його до радикальних груп, які нападають на палестинців, знищують майно та використовують залякування для встановлення контролю над територіями.

Одним із символів цього процесу стала школа Аль-Малех у громаді Хамамат-аль-Малех. За інформацією освітнього кластера ООН, її знищенню у квітні 2026 року передували місяці вандалізму, крадіжок і нападів. Після демонтажу діти віддалених бедуїнських громад фактично втратили доступ до освіти.

Правозахисна організація Yesh Din повідомляє, що 93,6% відстежуваних нею поліцейських розслідувань ідеологічно мотивованого насильства ізраїльтян проти палестинців у 2005-2025 роках завершилися без обвинувального акта. Лише 3% справ привели до повного або часткового обвинувального вироку.

Ці показники походять із масиву справ, які супроводжувала сама правозахисна організація, тому їх не можна автоматично переносити на всі розслідування ізраїльської поліції. Але вони вказують на тривалу проблему відповідальності.

Ізраїльська влада заперечує підтримку насильства. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу засудив злочинні дії невеликої групи радикалів. Армія заявляла, що участь військовослужбовців у нападах або бездіяльність під час них суперечить наказам.

Ці позиції мають бути враховані. Однак якщо насильство повторюється, а притягнення до відповідальності залишається винятком, державі недостатньо лише дистанціюватися від нападників словами.

Як надзвичайний виняток стає системою

Українські проблемні постачальники та ізраїльські радикальні поселенці є принципово різними суб’єктами. Їхні дії мають різну природу і правову кваліфікацію. Спільним є механізм, за якого надзвичайна потреба послаблює інституційний контроль, а тимчасова безкарність поступово перетворюється на систему.

Не кожен злочин під час війни є воєнним злочином

Поняття злочину під час війни не можна змішувати з поняттям воєнного злочину. Корупція в українських закупівлях може безпосередньо послаблювати фронт, але від цього автоматично не переходить до категорії воєнних злочинів.

На Західному березі напади на цивільних, незаконне знищення майна або примусове переміщення можуть порушувати міжнародне гуманітарне право та міжнародне право прав людини. Водночас відповідальність конкретних осіб і посадовців повинен установлювати компетентний суд.

Так само термін «етнічна чистка», який використовують частина ізраїльських діячів і правозахисних організацій, є надзвичайно серйозною політико-правовою характеристикою, але не окремим злочином із єдиним визначенням у міжнародному кримінальному праві.

Міжнародний суд ООН у консультативному висновку 2024 року визнав продовження ізраїльської присутності на окупованій палестинській території незаконним і вказав на обов’язок припинити нову поселенську діяльність. Проте цей висновок не є судовим рішенням про винуватість кожного поселенця або посадовця у конкретному злочині.

Держава може втратити контроль над власними захисниками

Класична держава претендує на монополію законного застосування сили. Але самої монополії на зброю недостатньо. Держава повинна також зберігати право визначати правила, розслідувати порушення і забезпечувати невідворотність відповідальності.

Коли комерційний постачальник фактично визначає, яку якість зброї може отримати армія, він привласнює частину державної оборонної функції. Коли радикальна група самостійно вирішує, кого можна атакувати або витіснити, вона привласнює частину державної силової функції.

Парламент як межа між таємницею і безконтрольністю

Війна об’єктивно потребує секретності. Держава не може публікувати номенклатуру, кількість, маршрути та строки постачання зброї, якщо це допоможе противнику. Але державна таємниця не повинна означати відсутність державного контролю.

Верховна Рада та її профільні комітети мають бути інституційним мостом між необхідною секретністю і демократичною підзвітністю. Йдеться не про оприлюднення бойових потреб, а про контроль за повторними контрактами, авансами, спроможністю виробників, якістю продукції та фактичним поверненням боргів.

Україна вже реформує систему. Створено незалежну наглядову раду, об’єднано закупівельні структури, розширюється цифровий контроль, а спільний Стратегічний огляд Україна-НАТО містить рекомендації щодо прозорості, підзвітності та сумісності з євроатлантичними практиками.

У першій половині 2026 року прострочену дебіторську заборгованість вдалося зменшити на 62 мільярди гривень. Це важливий контраргумент до враження, що система взагалі не змінюється. Реформа відбувається. Питання полягає в тому, чи встигне її швидкість випередити швидкість нових втрат.

Європейський і євроатлантичний вимір

Для України підзвітність оборонних витрат є частиною руху до НАТО та Європейського Союзу. Це не формальна зовнішня вимога. Від якості контролю залежить довіра партнерів, довгострокове фінансування оборони та готовність союзників передавати складні технології.

Стратегічний огляд оборонних закупівель Україна-НАТО спрямований на підвищення прозорості, підзвітності та сумісності з євроатлантичними практиками. Але стандарти працюватимуть лише тоді, коли результати аудиту матимуть реальні наслідки для рішень, контрактів і посадової відповідальності.

Коли критика держави стає її захистом

Під час війни критика легко сприймається як послаблення країни. В Україні викриття корупції може використовувати російська пропаганда. Критика Ізраїлю може бути використана силами, які заперечують його право на існування або ігнорують терористичні загрози.

Проте можливість ворожого використання інформації не робить саму інформацію неправдивою. Замовчування створює ще небезпечнішу ситуацію: воно дозволяє противнику першим розповісти про проблему, перебільшити її та представити окремі порушення як характеристику всього суспільства.

Демократія відрізняється від авторитарної системи не відсутністю злочинів. Вона відрізняється здатністю називати їх, розслідувати, карати винних і змінювати правила, що дозволили порушенням повторюватися.

Перемога, після якої залишається держава

Україна не може дозволити, щоб оборонний контракт ставав винагородою за попередній провал. Ізраїль не може дозволити, щоб політична або релігійна переконаність перетворювала приватне насильство на неофіційне продовження державної політики.

Сучасна філософія війни починається не з питання, чи має держава право захищатися. Вона починається з важчого питання: якою держава залишиться після того, як захистить себе.

Перемога - це не лише збережена територія, боєздатна армія або знищена загроза. Це також держава, в якій закон не став ще однією жертвою війни.

Джерела