1000 днів Мілея і ціна аргентинського економічного експерименту
Аргентина отримала те, що ще кілька років тому здавалося майже неможливим: різке падіння інфляції, бюджетний профіцит і повернення економічного зростання. Але після перших 1000 днів президентства Хав’єра Мілея головне питання вже не в тому, чи спрацювала шокова терапія. Питання — скільки вона коштувала звичайному аргентинцю і коли макроекономічна стабільність перетвориться на стабільність сімейного бюджету.
5 вересня 2026 року минуло 1000 днів від вступу Хав’єра Мілея на посаду президента Аргентини. За цей час країна стала одним із найпомітніших економічних експериментів сучасного світу.
Економіка, яку вирішили не лікувати поступово
Мілеї отримав країну з річною інфляцією понад 200%, хронічним бюджетним дефіцитом, валютними обмеженнями, масштабними субсидіями та державною системою, яка роками витрачала більше, ніж могла собі дозволити.
Його відповіддю стала не поступова реформа, а економічний шок: різке скорочення державних витрат, зменшення субсидій, ліквідація і реорганізація державних структур, дерегуляція, лібералізація імпорту, зміна валютної політики та реформа ринку праці.
Макроекономічний результат виявився значним. Але перший рахунок за нього отримала не статистика — його отримали домогосподарства.
Було → стало → ціна для людини
Інфляція
Було: 25,5% лише за грудень 2023 року.
Стало: приблизно 2% на місяць у 2026 році.
Ціна для людини: ціни перестали змінюватися майже щотижня, але вже накопичене подорожчання нікуди не зникло.
Бюджет
Було: хронічний дефіцит і фінансування державних витрат через борг та емісію.
Стало: у 2025 році первинний профіцит близько 1,4% ВВП і фінансовий профіцит близько 0,2% ВВП.
Ціна для людини: скорочення субсидій, державних програм, персоналу та частини соціальних видатків.
Бідність
Було: під час першої фази реформ рівень бідності перевищив половину населення.
Стало: 28,2% населення у другому півріччі 2025 року за останніми оприлюдненими даними INDEC.
Ціна для людини: спочатку різке падіння купівельної спроможності, а вже після нього — поступове відновлення.
Економічне зростання
Було: спад реального ВВП у 2024 році.
Стало: відновлення у 2025 році; IMF прогнозує близько 3,5% зростання у 2026-му.
Ціна для людини: найбільше зростають енергетика, видобування, аграрний сектор та експорт, тоді як трудомісткі галузі відновлюються нерівномірно.
Державний апарат
Було: велика централізована система міністерств, відомств і державних підприємств.
Стало: десятки тисяч посад ліквідовано, структуру уряду суттєво скорочено.
Ціна для людини: для бюджету — економія; для конкретного працівника — втрата роботи і необхідність шукати місце у приватному секторі.
Інфляція перестала бути способом життя
Одним із найсильніших результатів Мілея стало навіть не саме зниження інфляції, а повернення до економіки поняття передбачуваності.
Коли ціни збільшуються на десятки відсотків щомісяця, зарплату необхідно витрачати майже одразу. Заощадження в національній валюті втрачають сенс. Бізнес не знає, за якою ціною продаватиме товар за кілька тижнів.
Падіння місячної інфляції приблизно до 2% принципово змінює таке середовище.
Але тут виникає головна пастка статистики: нижча інфляція означає, що ціни зростають повільніше. Вона не означає, що продукти, оренда, транспорт чи комунальні послуги повернулися до старої вартості.
Бідність пішла вниз — але після сильного удару
Саме статистика бідності найкраще показує суперечність реформ.
На першому етапі економічної терапії частка бідного населення різко зросла. Потім тенденція змінилася. За останніми офіційними даними INDEC, у другому півріччі 2025 року нижче межі бідності перебувало 28,2% населення 31 найбільшого міського агломерату.
Порівняно з кризовим піком це дуже значне покращення.
Проте воно також демонструє механіку шокової терапії: спочатку суспільство прийняло різке падіння реальних доходів заради стабілізації, а відновлення почалося лише пізніше.
Держава навчилася жити за коштами
У 2025 році державний сектор Аргентини отримав фінансовий профіцит приблизно 0,2% ВВП після сплати відсотків за боргом. Первинний профіцит становив близько 1,4% ВВП.
Для країни, яка десятиліттями повторювала цикл дефіциту, емісії та інфляції, це фундаментальна зміна.
Принцип Мілея простий: держава не повинна системно витрачати гроші, яких у неї немає.
Але бюджетний баланс не існує окремо від суспільства. Скорочення витрат означало менші субсидії, ліквідацію програм, реорганізацію установ та десятки тисяч скорочених державних посад.
У державному бюджеті звільнений працівник — це скорочення витрат. У сімейному бюджеті — це втрата доходу. Обидва твердження можуть бути правильними одночасно.
Пенсіонер, чиновник і працівник Vaca Muerta живуть у різних Аргентинах
Реформи розподілили втрати і вигоди дуже нерівномірно.
Reuters оцінював втрату купівельної спроможності пенсіонерів приблизно у 23%. Для частини літніх людей це означало необхідність продовжувати працювати або звертатися по громадську допомогу.
Державні працівники відчули скорочення апарату. Частина малого бізнесу — слабкий внутрішній попит. Промисловість — посилення конкуренції з імпортом.
Натомість енергетика, видобувний сектор, агробізнес та експорт отримали значно сприятливіші умови.
Саме тому фраза «економіка Аргентини зростає» ще не відповідає на запитання, хто саме зростає разом із нею.
ВВП уже повернувся. Покупець — ще не повністю
IMF прогнозує приблизно 3,5% реального економічного зростання Аргентини у 2026 році.
Проте зростання концентрується передусім у приватних інвестиціях, експорті, енергетиці, видобуванні та аграрному секторі.
А поведінка споживача показує іншу сторону економіки.
Парадокс 2026 року
ВВП — зростає.
Інфляція — різко нижча.
Бюджет — збалансований.
Реальні продажі супермаркетів у січні–травні 2026 року — на 2,8% нижчі, ніж роком раніше.
Це дуже важливий індикатор. Макроекономіка вже демонструє одужання, але споживач ще поводиться обережно.
Найнебезпечніший сигнал приходить не з бюджету, а з кредитної картки
У червні 2026 року частка проблемних кредитів аргентинських домогосподарств сягнула рекордних 12,8%.
За даними Reuters, майже шість мільйонів позичальників мали прострочення понад 90 днів. Особливо швидко поширюються дорогі цифрові кредити, якими частина людей користується не для великих покупок або інвестицій, а для покриття поточних витрат.
Це один із найважливіших критеріїв наступного етапу реформ: якщо економіка стабілізована, але сім'ї дедалі частіше позичають до наступної зарплати, макроекономічна перемога ще не завершена.
Було б помилкою бачити лише ціну
Аргентинець отримав і позитивні зміни, які неможливо списати лише на політичну рекламу.
Ціни стали значно передбачуванішими. Валютні обмеження послаблено. Імпорт лібералізовано. Частину бюрократичних процедур ліквідовано. Для підприємництва стало простіше працювати у низці секторів.
Реформа держави також поставила принципове питання: скільки функцій держава дійсно повинна виконувати сама, а за які роками платили громадяни через податки та інфляцію без очевидного результату.
Тому твердження, що звичайний аргентинець нічого не отримав від реформ, було б таким самим спрощенням, як і твердження, що після 1000 днів реформ він уже став заможнішим.
Справжній іспит Мілея починається після стабілізації
Перші 1000 днів дали відповідь на одне надзвичайно важливе запитання.
Чи можна зламати аргентинську модель хронічного бюджетного дефіциту, емісії та високої інфляції?
Схоже, що можна.
Але наступне питання значно складніше:
чи може бюджетна дисципліна держави перетворитися на фінансову стабільність мільйонів сімей?
Тепер недостатньо стежити лише за резервами Центрального банку, інфляцією та дефіцитом.
Наступний етап аргентинського експерименту потрібно вимірювати іншими показниками: скільки товарів може купити сім’я; яку частину зарплати забирають житло і комунальні послуги; чи може пенсіонер прожити на пенсію; чи виникають нові приватні робочі місця замість ліквідованих державних; чи ростуть зарплати швидше за витрати; чи зменшується потреба брати кредит до наступної зарплати.
Економічна реформа стає історичним успіхом не тоді, коли держава навчилася жити за коштами. А тоді, коли за свої кошти знову може нормально жити людина.
Експертний погляд
Ігор Жданюк:
«Для оцінки таких реформ недостатньо бачити лише баланс держави. Потрібно простежити весь шлях результату — від бюджетної стабілізації до зарплати, рахунку за комунальні послуги, вартості кредиту і можливості родини щось заощадити. Якщо цей ланцюг не працює, реформа залишається макроекономічною. Якщо працює — вона стає суспільною».
Джерела
INDEC — інфляція, бідність, умови життя населення, продажі супермаркетів та економічна статистика Аргентини.
Ministerio de Economía de Argentina — виконання бюджету та фінансовий результат державного сектору за 2025 рік.
International Monetary Fund — Argentina 2026 Article IV Consultation та прогноз World Economic Outlook.
Reuters — становище пенсіонерів, споживче кредитування та прострочена заборгованість домогосподарств.
