Після десятиліть накопичених екологічних проблем, посилених руйнівними наслідками війни, Україна перебуває на порозі трансформації. Майбутнє законодавство у сфері зеленого відновлення має потенціал стати новою основою екологічної політики держави. Але його ефективність залежатиме не лише від формулювань, а й від здатності імплементувати найкращі європейські практики.

Одним із важливих прикладів є Італія — країна, яка за останні роки здійснила якісну реформу екологічного законодавства, орієнтовану на права людини, сталість та міжпоколінну відповідальність.


1. Конституційне визнання довкілля як загального блага

У 2022 році Італія змінила свою Конституцію, чітко зафіксувавши, що охорона довкілля, біорізноманіття та екосистем становлять загальний інтерес нації. Ці зміни охопили дві ключові статті:

• Стаття 9 доповнена положенням про обов’язок Республіки захищати довкілля, біорізноманіття та екосистеми, включно з інтересами майбутніх поколінь.

• Стаття 41 обмежує економічну діяльність, якщо вона шкодить здоров’ю, довкіллю чи гідності людини.

В українському екологічному законодавстві цей підхід частково відображений проте рівень правової сили такої декларації суттєво нижчий за конституційне положення. Варто розглянути можливість внесення змін до Конституції України або основ екологічного законодавства з метою визнання права на безпечне довкілля як фундаментального.

2. Юридична сила екологічних принципів: як це працює в Італії

Італійське законодавство використовує низку ключових принципів, які не лише згадуються у документах, а й мають пряму юридичну дію:

• Принцип превентивності передбачає, що ризики для довкілля мають бути оцінені заздалегідь, до прийняття будь-якого управлінського або інвестиційного рішення. Цей підхід реалізується через обов’язковість процедури оцінки впливу на довкілля (ОВД).

• Принцип обережності дозволяє владі застосовувати обмеження чи заборони навіть у разі наявності лише часткових наукових даних про шкоду. Його використовують, наприклад, при регулюванні хімічних речовин або ГМО.

• Принцип «забруднювач платить» зобов’язує особу чи організацію, яка спричинила шкоду довкіллю, не лише її усунути, але й відшкодувати всі витрати державі та суспільству.

• Принцип міжпоколінної справедливості визнається у рішеннях судів, законодавстві та конституційних положеннях, і передбачає відповідальність за дії, наслідки яких вплинуть на майбутні покоління.

В українському екологічному законодавстві також міститься ці принципи, але лише на рівні декларацій. Їх варто підсилити через деталізацію застосування: які дії має вчинити орган влади, коли виявлено ризик, які критерії оцінки шкоди, як розраховується компенсація, хто здійснює контроль. Без чітких процедур принципи залишаються декларативними.

3. Codice dell’Ambiente: приклад цілісної системи

З 2006 року Італія має Codice dell’Ambiente — Екологічний кодекс, який уніфікує законодавство у п’яти ключових сферах:

1. Оцінка впливу на довкілля (ОВД) і стратегічна екологічна оцінка.

2. Якість повітря та атмосферного середовища.

3. Управління водними ресурсами.

4. Утилізація відходів та боротьба з забрудненням.

5. Енергетична ефективність та зміна клімату.

Цей кодекс є зручним інструментом як для громадян, так і для бізнесу — він містить правила, процедури, стандарти, строки, відповідальних суб’єктів та механізми контролю. В українському екологічному законодавстві є положення про інтегровану політику, однак відсутня вказівка на необхідність створення єдиного Екологічного кодексу. Таке завдання доцільно закріпити у нових законодавчих актах.

4. Роль місцевого самоврядування: від декларацій до інструментів

В Італії регіони мають право не лише імплементувати національне законодавство, а й встановлювати вищі екологічні стандарти, що відповідають особливостям території. Наприклад, у Ломбардії та Емілії-Романьї діють обмеження на промислові викиди, суворіші за державні нормативи.

Екологічне законодавство України частково передбачає роль місцевого самоврядування, однак без конкретних повноважень чи механізмів. Варто надати громадам:

• право на розробку локальних планів зеленого відновлення;

• право ініціювати процедури екологічного контролю;

• пріоритетний доступ до фондів відбудови для екологічних проєктів.

5. Судова практика: коли екологія важливіша за прибуток

Прикладом ефективної юрисдикції є справа ILVA в місті Таранто — один із найбільших промислових забруднювачів Італії. Конституційний суд визнав, що держава має право закрити підприємство навіть за умов, коли воно критично важливе для місцевої економіки, якщо його діяльність становить загрозу для здоров’я.

Такі рішення в Італії стали можливими завдяки чітко визначеним пріоритетам у законодавстві: екологічна безпека — вища за короткостроковий прибуток.

В Україні необхідно створити правовий механізм для швидкої зупинки діяльності об’єктів, які створюють незворотну шкоду. Нові законопроєкти могли б передбачити прямі норми, що дозволяють призупинення через суд або рішення центрального органу виконавчої влади у сфері екології.

6. Участь громадськості: не декларація, а обов’язок

В Італії участь громад є ключовою частиною екологічного управління. Законодавство передбачає:

• проведення громадських слухань на ранніх стадіях планування;

• доступ до екологічної інформації;

• можливість громадських організацій подавати позови на захист довкілля;

• врахування зауважень при підготовці висновків ОВД.

Екологічне законодавство України декларує участь громад, однак не встановлює зобов’язань щодо прозорості процедур чи формування зворотного зв’язку. Варто закріпити:

• обов’язковість публічних консультацій на публічних платформах;

• впровадження процедури відкритого оцінювання за участю експертів і громад;

• введення механізму «екологічного вето» для громад у разі грубих порушень при плануванні об’єктів.

Італійський досвід — це приклад того, як екологічне право може бути не лише декларативним, а дієвим. Сучасна Україна має унікальний шанс — відбудовуючи міста й громади, створити інфраструктуру сталого розвитку. Для цього потрібно більше, ніж політична воля: потрібна системність, правова ясність та участь людей.

Ймовірно, новий законопроєкт «Про засади зеленого відновлення» має потенціал стати таким базовим актом. Але для цього до нього слід внести зміни, які відобразять які відобразять основи екологічної політики європейських держав:

• чіткі механізми реалізації екологічних принципів;

• підкріплення правового статусу громад;

• інтеграцію місцевих ініціатив;

• процедури, які працюють на випередження, а не постфактум.

 

🇺🇦 Українські законодавці можуть ефективно використати аналіз італійського досвіду, адже це живий приклад переходу від фрагментарного до системного екологічного права, з сильним акцентом на конституційне закріплення, судовий контроль, права людини та баланс інтересів. Для України він є надзвичайно цінним в умовах післявоєнного відновлення, особливо з огляду на потребу інтеграції з правом ЄС і досягнення кліматичних цілей.